Ввечері, того ж дня повідомили, що за кермом автомобіля нібито був чоловік судді Анатолій Х. Працює він механіком Гадяцької філії «Полтава обленерго».   Четверо учениць Гадяцької школи-інтернату, 20 січня десь о пів на восьму вечора переходили дорогу від так званого «болгарського будинку» в сторону навчального закладу. Двоє дівчат встигли перейти дорогу, а от двох інших дівчат спіткала біда –   їх збив автомобіль.  Все відбулося так швидко, що дівчата й самі не зрозуміли, як це сталося.

 Як розповідає охоронник школи Микола Ковтун: (запис із диктофону, мовою оригіналу ) «Він її ударив номером, вона пішла в гору, потім головою вдарилася об скло, потім злетіла набік. Якби він їхав зі швидкістю 60 кілометрів, він би не підбив її вгору. Вона просто б впала. Він летів. Там один хлопчик з першої школи бачив. Водій на машині з місця пригоди втік. Я вискочив – продовжує Микола Миколайович, - я ж там роблю. Дівчата забігли і кричать, що Інну збили. Я підбігаю, а вона лежить. Кричу, щоб швидку визвали. Вона зразу ж й приїхала. Кажу якомусь парню, що був поруч, чи не замітив машину, а він каже: «Ось, номер у мене». А так би хто знає чи й знайшли б його… А я кажу Х., на відтворені подій: «Чого ж ти втік, і до дівчини в лікарню не приходиш?». А він відповідає, що приходив. Але ж я знаю, що він не приходив. Він ще розказує, що не він, а інша машина збила і на його машину кинула дівчину. А я кажу, що не було ніяких машин, асфальт сухий. На сапогу іншої дівчини, що теж в лікарні, краска від машини і підошва від удару відскочила. Його питають, чому не гальмував, а він відповідає, що почав гальмувати, а резина така, що не покаже. А я вам кажу, що люба резина, удар по гальмам, то слід буде. Хлопець бачив, він їхав під 100 кілометрів.»

На відтворені подій, поведінка водія, обурила Миколу Миколайовича : «Я не розумію, як міліція веде себе так. Він як якийсь герой. Ходить, як фраєр і не кається. Сказали йому поставити машину як було. А я їм кажу, що він в наручниках повинен ходити, а ви його за руль садите! Ходить він як Герой України, з следователем балакає, як оце я з вами».

З етичних міркувань представник нашої газети , відвідала батьків постраждалих лише через 5 днів. Коли зайшла до палати, де знаходилась мати, найбільш постраждалої дівчинки, починати розмову було дуже важко. На столі стояла  запалена свічка та фото дівчинки. Мати 14- ти річної Інни Бондарь  вже як п’ятий день безперервно читає молитви. Всі знайомі кожного дня відвідують церкву і замовляють молебні. «Одна надія лише на Бога» - говорить заплакана мати. Про те, що сталося із її донечкою її повідомила вчителька інтернату по телефону. На той час батьки перебували у дома в с. Римарівка. «Моя донечка отримала тяжку черепно-мозкову травму. Зробили операцію на селезінці. Сьогодні вже почала реагувати на світло. Приїжджали із Полтави, постійно зв’язуються із Київськими спеціалістами. Словом лікарі роблять все, що можуть. Щас вона підключена до дихального апарату. Лікарі пробували відключати апарат але більш ніж 20 хвилин вона самостійно дихати ще не може. Директор школи Беседа  дуже переживає, допомагає усім чим може. ».   

Не встигла договорити із матір’ю, як до палати зайшов батько дівчинки. Впізнавши в мені представника преси з горя почав кричати на всю палату: «Пишіть!!! Якщо моя дитина  виживе, я в суд подавати не буду. Якщо ж ні!! То так і передайте йому, нехай зразу ж риє сам собі яму!...своїми руками хай риє…» - видно, що від великого болю в душі, заставляло таке говорити безпорадного батька. - «Вони через моїх знайомих пропонували нам гроші. Для чого вони мені? Що я із ними робитиму? Я довго збирав дитині на комп’ютер і купив їй його. А куди тепер, і на кого буду тратить ті гроші? Що він мені хоче дати? Нащо вони мені? Нащо я вас питаю усіх?!!». (запис із диктофону мовою оригіналу )

Друга ж дівчинка Боряк Марина, отримала струс мозку та синці на ногах. Ця дівчинка також із села Римарівка. До школи-інтернату пішли навчатися, щоб здобути гарні знання. Всі навчальні дні проживали в інтернатові, на вихідні приїжджали в село до батьків, але цього разу нажаль потрапили до лікарні.

Про, те як буде розвиватися справа надалі залежить від нашого правосуддя.

Наталя Бондар

Ірма Крат