Замерзлим
грудневим шляхомтягли воли з Калантаєва
до Константиновки, що на Харківщині , великі мажари (віз з розпорками), до
верху навантажені цукровим буряком. Везли взимку, бо ранішселяни були зайняті сільгоспроботами,
тайвважалось, що зпідмерзлихбуряків цукру більше. Гордістю кожного
селянського подвір’ябули воли. Буряки
вирощували на своїх наділах, а потім збиралися гуртом , відвозили на завод. Тоді неподалік було три заводи.В Константинівці, Пархоменці і Скороходово. Отримували
гроші, цукор, патоку. До сорока підвід їхали шляхомчерез ліс. Колона білих і рудих, рябих і чорних биків
розтяглась вздовжшляху. На буряках
сиділи одягнуті в кожухи селяни. Тільки нозаїхали в лісза три кілометра
від села, як їдуть вершники. – А ну посторонись, прийміть вліво та станьте,
-кричали вершники, - цар з родиною їде.
Біля нього охорона десь з 30 чоловік.Воли з’їхали в бік, зупинилися. Цар зі свитою
проїжджає вздовж возів і зупиняється, здивований. Адже якась чудна порода волів, він ще такої ніколи
не бачив. Не залежно від масті,у всіх тварин
ноги до коліна білі. Цар підходить до селян, вітається. Вонипозлазили з возів,шапки поскидали, кланяються. Питає,
що то за диво таке, «что у вас за воли такіє, что белиє ногі?» Селяни йому
відповідають, що то не порода, а їх селянин Зельоний пошив усім тваринампанчохи з свинячої шкіри. В грудні грудки землі намерзають іволи, наступаючи на них пошкоджують копита. То на
ногах волів взуття таке біле, щоб ратиці не травмували. Ми їх надіваємо, коли
важкоїм ходить івони важке везуть. Це поки сніг невипав, потім знімаємо.
–Хто ж
це такий? Як його звати, - запитує російською цар.
–Та
наш, Омелян Ілліч Зеленський з Колонтаїв він .
–А
какой ето Зеленський. Не тот ли , что в Думе? – питає знову цар.
–Так, - відповідають селяни.
–Де він живе?
–Неподалеку,
ліс переїхати. Він в центрі живе, все село кілометрів 9 тягнеться.
–Нутогда заедем.
5карет
на ресорах, вози з харчами, охороназупинилися
на вигоні біля хати.Господар був
вдома.- Зустрілися, поклонилися.Приймали гостей надворі, не зважаючи на
грудень.У дворі був великий стіл. Їли
навстоячки. Пригощали картоплею, салом (
тільки нопорося зарізали). Царю дуже
сподобалось, щов капусті були яблука
квашені. Кавунимочені з 200 літрових
діжок теж дуже сподобались, - розповідала
сину Олексію мати Ганна Павлівна, якій
на той час було 6 років. Ганна дещо
йсама пам’ятала. А багатоговорилипро це її мати Єлізавета табатько Павло.Проте потім довгий
час в родині про це боялись навіть згадувати. Олексій Клочанв усіх подробицях взнав про цю історію в маминого рідного брата Павла,
який під час війни попав до Америки. А Олексій Митрофанович в 89 році минулого сторіччя попав до нього на гостини.
Омелян Зеленський в селі Колонтаїв Краснокутського району Харківської
області мав велике господарство,будував вітряки, водяні млини, будинки,
колодязі. Був грамотним, багато читав. Робив ікони, які ще й досі зберігаються
у його нащадків.Мав дружину Орину, дочок
Настю, Орину, Єлизавету.Був членом
Думи. Народився в 1871 році,прожив 92
роки.
В 1928 роціза несплату 5000 контрибуціїйого без родини зіслали в Глухів, що на Сумщині. Він жив при церкві.
Там була майстерня, допомагав в ремонтах церков. В своє село приїздив лише
одного разу вночі. Тоді його і бачив Олексій Клочан. Під час голоду допомагав
родині, тільки завдяки йому воний вижили.
– Мама розповідала, що колись в 1928
році ввечері до діда прийшластрижена налисо, в платочку дівчина.
Вонаназвалася Анастасією. Сказала, що дочка
царя Миколи, - припускає Олексій
Митрофанович. Анастасія розповідала, як
розстрілювали родину. Їх забрали з підвалу, виводили по одному.Солдат сказав, щоб ставала другоювід краю і падала зразу після вистрілу. Вона впала. Яма була метрів 4- 5 глибиною.
Останнім впав брат. Каже, що батько дуже просив залишити живим Олексія. Потім їх закидали землею. Їїврятувало те, щобули дерева і пеньки іземля не лягла щільно.Згодом вона вилізла. Вижити допомагали люди.
У діда вона прожила два дні.
Похований Омелян Зеленський у Глухові біля церкви. На фото надпис: Япришлю поздравіть Вас С Новим годом. Я с батюшкой отцом Василиєм.Ето тебе напамять.
Фото прислане в 1958 році з Глуховав
Люботин сестрі Олексія Клочана Марії,
тобто правнучці Омеляна Ілліча.