Якось натрапив у гадяцькому виданні «свобода слова» (№24 від 17 червня 2010 р.)  повчальну тираду якоїсь медіа працівниці з обласного центру Людмили Кучеренко стосовно перепоховання чекістів у с. Веприку, які загинули від підступного нальоту бандитів, зграї яких у ті суворі 20-ті роки минулого століття особливо дебоширили на теренах Полтавщини.

Оскільки я сарянин, то можу повідомити, що майже подібна доля спіткала і активістів мого рідного села, про що детально описано в документальному доробку, що незабаром вийде у світ.

Та повернемося до веприцького меморіалу. Любі жертви, з якого б боку вони не були, не можуть бути виправдані, і їх трагічна доля має вшануватися нащадками тих буремних часів.

Та пані Кучеренко чомусь поставили за мету охаяти і дискредитувати в першу чергу начальника обласного ГУВС Олександра Рудяка.

Я не маю жодного уявлення про нього, як про людину (можливо він чимось не догодив оранжевим верховодам чи особисто агресивній журналістці), але з уривчастих повідомлень відчувається, що наш обласний міліціонерський керівник на своєму місці. І якщо Кучеренко стверджує (хоч я в цьому дуже сумніваюся), що злочинність в Україні зросла аж на третину (можливо за часів пресловутого горе-міністра Юрія Луценка), то чомусь вона забула (??) нагадати, що на Полтавщині цей показник якраз досяг протилежного. І частину цієї заслуги мабуть варто віднести полковнику О. Рудяку.

Та суть в іншому. Що недоречно в тому, що обласний міліцейський керівник, без сумніву маючи надзвичайну зайнятість, знайшов можливість відвідати славне історичне село Веприк і віддати шану полеглим колегам у боротьбі з місцевими й приблудними головорізами (а не якимось «повстанівськими  загонами», як возвеличує їх пані Кучеренко)?

Та найбільше вражає образливе твердження злостивої пані про те, що всім відомий у нашому краї історик-орденоносець О. Кривко «погано знає історію рідного краю». Немає слів, щоб висловити своє обурення такій безсоромній казуїстиці. Адже не лише для вепри чан, а і для всього гадяцького краю, книга відомого історика-ентузіаста О. Кривка є справжнім надбанням. І судити інакше про це можуть лише нікчемні борзописці!

А ще додам особисто для пані Кучеренко і всього оранжевого табору, що ніякого голодомору не було! Був голод – великий голод через дворічну поспіль засуху, яка охопила не лише Україну, а й більшість областей Росії.

Звичайно, чимало доклали рук в цій трагедії і доморощені «активісти», які, дорвалися до владних повноважень, творили над своїми ж односельцями свавільне збиткування, відбираючи силоміть в останніх рештки продуктів та іншого збіжжя. І все це та ж трагічна сторінка нашої історії, про яку неможливо забути.

Тому і вшановуємо ми сьогодні жертв післяреволюційного лихоліття. Та чомусь цього ніяк не можуть чи не хочуть зрозуміти лукаві українські «патріоти», в тім і полтавська журналістка Кучеренко.

А незаслужено обливати брудом достойних людей свого краю бачу розуму не треба. Тим більше, маючи журналістський імунітет.

Микола Наріжний учасник бойових дій, ветеран праці