Звісно, щоб зрозуміти про, що йдеться мова, потрібно не один рік варитися в
одному котловані, і лише тоді, до того ж можливо, читачу стане зрозуміло, чому
одним доля дає усе, а іншим нічого.
Тож, коротко почну із самого початку. У ті часи коли перемогу здобув Віктор
Ющенко, головою Полтавської обладміністрації признали соціаліста Степана
Бульбу. Відповідно і у Гадяцькому районі голова районної організації тих же
соціалістів Василь Глухота сподівався
очолити посаду голови Гадяцької адміністрації. Паралельно ж, ті хто підтримували
у Гадячі від «Нашої України» Ірину Володимирівну Гулей, звісно не зволікали та
зібравши велику кількість підписів на підтримку її кандидатури ринулися негайно
до пана Бульби. Звісно, представляючи в усій красі нову бажану правительку
губернатору, нашоукраїнцям довелося облити пана Глухоту брудом, та ще й таким,
що на той час відмиватися часу вже не було. Окрім цього, доки губернатор
визначався із кандидатурою, до Василя
Олександровича приїхали в його будинок однопартійці
Ірини Гулей і «чемно» попрохали не
заважати робити їм свою справу.
Після того, як Ірина Володимирівна міцно схопилася за булаву, соціаліст
вирішив, як то кажуть, плюнути на все, і принизившись перед жінкою із «слізьми
на очах» пішов просити у Ірини Гулей посаду першого заступника. На таке
прохання Ірина Володимирівна цинічно посміхаючись відповіла, що усі посади вже давно роздані.
Після цього Василю Олександровичу довелося знову працювати на приватному
раді, та зводити кінці з кінцями, щодо його забезпечення, самотужки.
Пройшло ще п’ять років. За цей час, після так названої зради Олександра
Мороза, соціалісти у одну мить, один за одним, ставали чистокровними регіоналами.
Час правління помаранчевих сплинув досить швидко. Ірині Володимирівні
довелося передати булаву колишньому соціалісту Володимиру Беседі. У чомусь завдячуючи соціалістам,
новопризначений голова відразу запропонував Василю Глухоті очолити державну
телерадіокомпанію «Гадяч». На цю пропозицію Василь Олександрович з радістю погодився,
але звиклий до приватної форми власності, працювати за вказівкою, і робити
телерадіопередачі лише на користь однієї
провладної партії не міг.
Паралельно працюючи і на своєму приватному радіо Василь Олександрович інколи дозволяв собі
критикувати Партію регіонів, а це зовсім не входило у передвиборчі плани нової
влади. Пройшло декілька місяців, і Василя Глухоту, чого й слідувало очікувати,
поетапно почали відсторонювати від державної роботи. Спочатку повідомили про
те, що ліквідовують місцеве радіо, а згодом й взагалі звільнили. Про те, що
Василю Олександровичу знову показали на двері, він дізнався у телефонному
режимі від свого бухгалтера.
На цих виборах пан Глухота балотувався на посаду сільського голови в селі
Соснівка, але й там йому не пощастило.
Судячи із усіх цих історій із його життя, робиш для себе висновки, що непокірливі
люди, ніколи не зможуть сісти у провладне крісло, і ніколи у житті не зможуть
працювати журналістом державної форми
власності, адже в золотій клітці, невільний птах, ні літати, ні співати, і
навіть говорити – ніколи не зможе.
Ірма Крат
P. S «Щодо новопризначеного
головного редактора Тамари Рубан, то хотілося б сказати про те, що не потрібно
засуджувати її у тому, що вона пішла працювати до регіоналів. Вона журналістка
за покликанням і залишаться довгий час без телевізійної роботи вона не може, та
й перебирати у нашому районі немає чим. »
| 
