Партія Регіонів після арешту Ю. Тимошенко автоматично «банкрутує» за рейтингом! Каталог статей - Офіційний сайт газети «Свобода Слова» місто Гадяч, Полтавщина. Гадяч - 2010
Свобода Слова

Каталог статей
Форма входу

Категорії розділу
Основні статті
Чутки міста та району
Листи до редакції
Кримінал
Народжуваність
Пейджепінг

Міні-чат
 
200


Праздники сегодня

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, Відвідувач · RSS 10.12.2016, 04.58.53

Головна » Статті » Основні статті

Партія Регіонів після арешту Ю. Тимошенко автоматично «банкрутує» за рейтингом!

Юлію Тимошенко  зааорештовули десь пообіді, влада  вчасно вирішила це зробити, адже п’ятниця, хто куди буде бігти? А до понеділка коли люди прокинуться ми наведемо порядом, так подумала влада і почала втілювати свій задум в життя. Та напевно що це була їх головна помилка. Не треба гратися з вогнем.

 

Найбільше що розчарувало, це те що представники БЮТ на місцях виявилися інертними і загальмованими. Петро Пилипенко, голова Гадяцького районного осередку партії «Батьківщина»  взагалі не знав, що відбувається з його лідером. А після питання чи поїде він на Київ, сказав: «Команди ще не було! Ми вже 6 разів їздили туди і нічого не змінилося». Я думаю такі осередки треба негайно розганяти і кожний повинен покласти заяву на стіл. Зажиріли, розслабилися і тому так себе поводять. Чому тоді ми без організації, на попутках доїхали в Полтаву і на потязі без квитків їдемо на Київ. Аби ми так думали як решта, то також би сиділи і казали для чого це все потрібно? Ні потрібно. Бо наш менталітет приводе до того, що нами всі керують, а ми навіть не боремося за свободу, правду. Наш совковий і хохляцький розум, тільки й хоче сидіти склавши руки, або перейматися лише власними проблемами.

Від знайомих почув  «Та ну її..Вона єврейка..Чого її будемо захищати?»..А хто ж кілька років тому кричав: «Юля!!! Юля!!!»… Виходить тоді вона не була єврейкою. А зараз різко змінила свою національність.  Якщо залишити все як є, то незабаром і за вами прийдуть і тоді ви будете репетати на все горло про захист про безправність і про не людяність. Та до вас шановні так само ніхто не поїде. А для чого?! Краще сидіти склавши руки, пити горілку, і перемикати канали по телевізору…

В Києві ми були о п’ятій ранку. Цікаво, що коли виходили зі станції метро «Хрещатик», то навколо нікого не було. Не звично, адже  думали, що навколо буде багато людей які підуть проти системи.  На Хрещатику підмітали доріжки комунальні служби, лише десь за метрів 500 ближче до Бессарабської площі виднілися прапори  з написом «Юлія Тимошенко». Підійшли в табір, зустрічали нас не дуже привітно. «Хто  ви? Звідки?» А чого приїхали?», - запитували ті, хто вже були в наметах. Ми пояснили, що почули про те що заарештували Тимошенко  і приїхали по першому кличу. Нас розмістили в наметі, який належав народному депутатові України Олійнику В.С. Розіклали речі і одразу приступили до підтримки. За кілька хвилин п’ятачок біля суду, де були намети оточили правоохоронці і почали вивантажувати металеві щити… За хвилин двадцять усі намети було огороджено. Та це був лише початок. Далі бійці внутрішніх справ по периметру почали вести свою бойову службу. Ми так і не зрозуміли чи вони нас охороняли від когось чи навпаки, когось від нас. Життя в наметах з кожною годиною набувало все більш цивілізованішого вигляду. Недалеко було встановлено біотуалети, на ранок всім принесли бутерброди і воду. Постійно підвозили пластмасові стільці і столи. Та все одно було помітно якусь розгубленість в очах прихильників і народних депутатів. Офіційно намети мали назву «Громадські приймальні народних депутатів». Та насправді депутати ніяких прийомів там не ведуть, намети слугують перепочинком для страйкарів і місцем, де можна пообідати та повечеряти. Кожної хвилини протестанти чекають, що на них піде штурмом «Беркут». Та «Беркут», стояв за рогом і лише час від часу з автобусів виходили бійці, щоб пройтися і подихати повітрям. Ближче до обіду в наметовому містечку з’явилися депутати від «Батьківщини», а також прийшов керуючий штабом опору Олександр Турчинов. Вигляд в нього був виснажений і зморений. За кілька хвилин була встановлена сценка для виступів, підключені генератори, електроніка. Свій виступ Турчинов почав зі слів подяки за підтримку, розповів що змінилося за останній час, а також розповів як тримається та бореться Юлія Тимошенко. Після нього на імпровізовану сцену піднімалися депутати, протестувальники і всі хто хотів щось сказати. Найчастіше до мікрофону доривалися старенькі бабусі, які хотіли просто поговорити, та розказати про наболіле. Часто говорили, що Ющенко не підтримує Тимошенко, «… а вона свого часу підставила ж йому своє плече…» - викрикувала постійно одна бабця.  Більшість проклинала Януковича, Азарова, Ющенка і всіх кому перейшла дорогу Тимошенко чи ще перейде.

А тим часом моя колега журналістка Ірма Крат не гаючи часу, взяла до рук маркери і почала розмальовувати міліцейські щити, якими загородили протестувальників від жителів Києва. Так на щитах з’явилися написи «Яника на нари», «Полтава за Тимошенко», «Азаров – провокатор» і ще близько сотні усіляких написів. Спочатку міліція на ці речі не реагувала, та згодом до журналістки  підійшло два міліціонера і чемно попросили пройти до відділку, пояснивши це тим, що вона пошкодила їм державне майно. Мабуть хлопці не знали, що цим її не налякаєш, бо сподівалися на зовсім іншу реакцію. На їхнє прохання журналістка чемно їм відповіла: «Шановні працівники міліції, пояснюю вам чемно, ці залізні щити на яких я вільно висловлюю свою думку є громадською власністю, і аж ніяк не міліцейською, це по-перше, а по-друге, якщо ви принесете мені документ про те, що це ваша особиста, підкреслюю,  приватна власність, я їм вам зроблю значно чистішими ніж ви їх сюди привезли! Згодні?». На захист молодої журналістки став депутат Верховної Ради пан Олійник, який також пояснив міліціянтам, що дівчина аргументовану  надала їм відповідь, тому краще не чіпати. Тай й було уже запізно. На щитах не було жодного «живого» місця, крім того на них приклеювали різні плакати і агітаційні матеріали… Ось так містечко почало жити своїм автономним життям. Більшість киян і гостей міста які заходили на його територію, одразу починали фотографуватися, між наметами бігали оператори з камерами і журналісти з мікрофонами та диктофонами. Кожний хотів зробити гарний та життєвий кадр з життя протестувальників. Час невпинно біг вперед. На вечір стало відомо, що влада не хоче миритися з такими сусідами і вирішила за допомогою суду розігнати містечко. Для цього суд розпочав своє засідання у суботу ввечері. Хоча відомо, що суди в такий час не працюють. Далеко за північ було прийнято рішення про заборону мітингувати на Хрещатику. Усі почали готуватися до штурму. Та очікуваного нападу так і не було. Мітингувальники сиділи на стільцях і вели задушевні бесіди. Час від часу підходили все нові і нові «жителі». Хто з Донецька, хто з Харкова…Люди їхали з усієї України. Видно було, що вони добиралися своєю ходою, без організації і підготовки. І що головне гроші на дорогу вони витрачали власні. Містечко наповнювалося різними культурними колоритами. Одна жіночка обвішана смужками і в національному одязі роздавала листівки, хтось ходив з плакатом на якому було написано «Щоб увімкнути Україну….Потрібно вимкнути Януковича». Ось тоді і пригадався буремний 2004 рік. І тоді ми без підготовки їхали на Майдан, щоб підтримати свободу і в нас навіть не було думки про те, що хтось буде платити гроші і роздавати нам «наколоті» апельсини. Щось було схоже і зараз. Але відмінності також були, і вони явно кидалися в очі. Головна відмінність, що люд тепер став більш пасивним, вразила депутатська безвихідь. І очі в яких безнадія, і заклики «Юля!!!» були не такими експресивними та відчайдушними… Хотілося вірити, що все буде добре, та насправді реальність перемагала романтизм та віру. Ніч пройшла спокійно. О 4 ранку наметовим містечком пішли чутки про штурм. Усі швидко зібрали свої речі і стояли  біля наметів. Та через годину до містечка почав прориватися регіонал Калашников дуже впевнена в собі  особистість. Усім відомий його факт з побиттям журналістки. Так от тепер, щоб заробити собі балів, він протестує також, але на відміну від захисту Тимошенко він збирає людей проти неї. Більше години він ходив наметовим містечком і щось планував, когось закликав. Як виявилося, йому не подобається те, що мітингувальники зайняли більшу частину вулиці і тепер його прибічникам немає навіть де стояти. З часом це питання було вирішено. І майже впритул до діючого наметового містечка замайоріли прапори з закликом до притягнення Тимошенко до кримінальної відповідальності…

Слід також згадати, що комунальні служби затерли написи на міліцейських щитах. Відтепер замість написів була лише розтерта фарба і щити мали колір не сірий, а сіро-червоно-чорний…Нардний депутат Олександр Турчинов підійшов до Ірми Миколаївни обійняв та почав заспокоювати словами  : «Не дивись на те що вони замальовують твою правду. Її можна витерти на залізі, але її не зітруть із нашої пам’яті…» Те ж саме Турчинов вигукнув і у мікрофон. Але мабуть нашу гадяцьку, чи може лохвицьку  Ірму Турчинов знає погано. Недовго думаючи журналістка спустилась в підземний перехід, купила червону фарбу для взуття, витягла біле простирадло яке взяла із дому і величезними літерами написала вже не на міліцейській, а на своїй власності «Яника на зону!» і домалювала решітку. Потім  взяла дві вудочки у коменданта, прив’язала скотчем до них  простирадло із своїм лозунгом і ми усі  разом пішли скандувати до сцени.

 Наступний ранок був схожий на попередній… Привезли бутерброди, прийшли нові люди. Відмінність полягала лише в тому, що за рішенням суду було заборонено ставите сцену… А тому генератори використовували лише для нагрівання води. Наметове містечко ми залишали опівдні. З багатьма ми затоваришували, багато хто став добрим знайомим. Збоку здавалося, що ось повертаються ті події, у вирії яких вдалося побувати в 2004 році. Але так просто здавалося, а насправді все було по-іншому. Невідомо чим все це закінчиться. Всі розуміють, що людям набридло гратися в політику, вони хочуть спокою та затишку.

І на останок хочу сказати, що коли я дорогою у поїзді запитав у Ірми Миколаївни: «Як ти будеш пояснювати своєму керівництву те, що ти будучи головою «Народної партії» поїхала на Майдан підтримати Тимошенко, вона дала доволі слушну відповідь - «Зараз не важливо, хто і з якої партії, потрібно мати людську жіночу совість, і ніколи не забувати слова відомого письменника-антифашиста Юліоса Фучика «Якщо ти промовчиш коли прийдуть за твоїм сусідом, то хто стане на твій захист коли прийдуть за тобою?». Я задумався після цієї відповіді, і думаю, що можливо вона і має рацію, якщо знищать демократичну систему то в слід за нею прийде диктатура, а це зовсім не те за що ми боролись на минулому майдані.

Олексій Пирогов 

Категорія: Основні статті | Додав: AdminoV (15.08.2011)
Переглядів: 1776 | Коментарі: 3
Всього коментарів: 3
1  
Ірма Молодець

2  
Так тримати

3  
Ні Янучара не втече, ні його клоуни.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]


Экспресс аудит  2010-2016 рік.