Як Гадяцькі лікарі «вбили» мою сестру Каталог статей - Офіційний сайт газети «Свобода Слова» місто Гадяч, Полтавщина. Гадяч - 2010
Свобода Слова

Каталог статей
Форма входу

Категорії розділу
Основні статті
Чутки міста та району
Листи до редакції
Кримінал
Народжуваність
Пейджепінг

Міні-чат
 
200


Праздники сегодня

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, Відвідувач · RSS 08.12.2016, 06.00.33

Головна » Статті » Основні статті

Як Гадяцькі лікарі «вбили» мою сестру

Моя рідна сестричка Крат Альбіна Миколаївна все своє життя прожила із батьком у селі Хітці.  Школу закінчила на одні п’ятірки та була старостою класу. Дуже гарно малювала та не один рік поспіль займала перші та другі місця по районним олімпіадам із хімії та біології. Далі продовжувати її навчання у батька не було грошей, а сама заробити фізично не могла, бо дуже часто хворіла. Два роки тому, я, як рідна сестра, щоб дівчина не «погибала» у селі повезла її до Києва, знайшла їй квартиру і влаштувала для початку на роботу у фітнес-клуб прибиральницею. Щоб вона не хвилювалася за початкові фінансові витрати, я їй придбала дуже багато одягу та взуття, повністю проплатила  квартиру, і пообіцяла протягом року, доки вона сама не встане на ноги – забезпечувати усім чим вона хоче.   Буквально через два тижні Альбіна повернулася до села, а власниця клубу подзвонила і сказала, що дуже задоволена Альбіною, але від фізичного навантаження їй постійно стає зле, і щоб ми звернулися до кардіолога.

Звернувшись до лікаря під час обстеження виявилося, що у неї пролакс серця 5 мм (серцевий клапан не закривається і венозна кров змішується із артеріальною). Дізнавшись про такий діагноз, батько категорично заборонив виконувати важку фізичну роботу у селі, і все робив сам.

Місяць тому їй стало дуже погано і вона подзвонила на швидку, щоб до неї приїхав лікар, а працівник «швидкої» сказала: «Ти ж по хаті ходиш? –Ходиш! Той до нас якось доберешся!». Після цього дзвінка Альбіна образилась на Гадяцьку лікарню і зареклася більше не викликати їх.

Через два тижні, Альбіні знову стало зле, але телефонувати в Гадяцьку лікарню вона категорично відмовилася сказавши батькові -  «Вони приїжджають тільки до лежачих!», - батько відповів - «Зараз подзвоню у міліцію, і вони їх швидко підженуть».

Зателефонувавши до райвідділу, «швидка допомога» приїхала. Побачивши медперсонал Альбіна зачинилася у будинку, і розплакавшись сказала, що не хоче їхати до тієї лікарні де вона нікому не потрібна.

Батько відчинивши для працівників лікарні двері, зайшов до  Альбіни у кімнату першим, і сказав, щоб вона вийшла до лікарів, та щоб хоча б поміряли тиск. Альбіна вийшла на поріг, а медсестра зразу кинула, різкими, болючими для неї словами, в обличчя: «Шо ти вирядилася у халат? Піди хоч штани та світер вдінь!». Альбіну це дуже образило, на її очах відразу накотилися сльози, серце ще дужче розболілося, і вона, трішки відійшла від лікарів, сказавши що їй  погано - почала блювати. Батько почав кричати, щоб швидко везли її до лікарні бо у неї хворе серце, а працівники швидкої сказали, що нехай спочатку все виблює, а вже потім поїдуть, а якщо хоче їхати відразу то нехай несе рушник, щоб швидку не мити. Батько побіг за рушником, приніс рушник і завів Альбіну в автомобіль «швидкої допомоги». Проїхавши 800 метрів Альбіна почала блювати на рушник рештками їжі та слиззю, після чого показувати жестами, що їй погано, і що хоче пити. Проїхавши, ще з 300 метрів вона знепритомніла. Лікар поміряв тиск, показник зашкалював, і він, щось вколов в передпліччя, потім тиск упав різко на нуль, і він набравши щось  із трьох ампул увів у вену. Після цього Альбіну різко почало підкидати, мабуть хотіли запустити серце, але через декілька хвилин та за декілька кілометрів до лікарні, від непрофесійної руки медика, серце зупинилося. Про те, що Альбіна померла, ще в дорозі, батькові навмисно не говорили, щоб скинути свою провину на реанімацію. Діставшись приймального відділення, Альбіну ніхто в реанімацію не забирав, а почали у батька спокійно розпитувати про рік її народження, де вона працює? Де вона проживає? Що вона їла звечора? Що вона їла зранку? Батько почав кричати, щоб рятували дитину, а вже потім робили всі допити, але вони його не чули, і спокійно, звичні до такої безвідповідальної  роботи, розпитували у нього далі. Потім Альбіну, коли оглянув реаніматолог, забрали до реанімації.

Я дуже жалкую що мене тоді не було поруч, і що вона не подзвонила до мене, бо знала що я балотуюся на Гадяцького міського голову, і що  я у той час на важливій зустрічі. Я знаю, що вона не схотіла мене відволікати. А потрібно було! Потрібно було забути про всіх, і про все, і подзвонити до мене!  Я тепер жалкую, і проклинаю ту зустріч.  Все було б по іншому. Ніхто б не питав годинами, як її звати, і звідки вона, а відразу відвезли до реанімації. 

Коли до мене подзвонила  менша сестра Мілана, і сказала що сестра в реанімації, мене немов молотом хтось вдарив по голові, я швидко прилетіла в лікарню.

Через 10 хвилин вийшов з реанімації реаніматолог, і сказав «Пацієнтка померла! Ми робили все, що у наших силах». – « Як померла?» - запитала я, а батько впав на кушетку схопився за серце і почав вити – «Обично!» - відповів реаніматолог. Я підбігла до реаніматолога і почала питати, що сталося, а він говорить : «Ми знайшли у шлунку близько 100 пігулок» - в інтонації відчувалося, що він  бреше, і я сердито знову запитала -  «Як ви їх там могли знайти, коли вона все виблювала, і рвати у швидкій майже не було чим?» - на що він відповів - «Не знаю, що там в шлунку, а в карманах у неї було повно різних таблеток. Що ви від мене хочете? Мені її уже мертву привезли! Усі питання до швидкої» - показуючи очима, що у «швидкій» їй щось не те вкололи.  

Через декілька хвилин приїхала наша мама, такого крику, я ще не чула. Обнявши зачинені на замок двері реанімації,  мати почала благати показати дитину, але ніхто не виходив. Потім, я зібралася із силами, і натиснувши на дзвінок до реанімації, попросила вколоти батькам заспокійливе, але з реанімації вийшла жінка і сказала, що ми не по адресу звернулися, і щоб шукали швидку у іншому напрямку. Наша спільна знайома побігла до іншого відділення, щоб хоча б води попросити, але там сказали, щоб приходили зі своєю склянкою. Після цього вивели  батьків на подвір’я. Через декілька хвилин до нас підійшов якийсь лікар і сказав,  щоб не чикали під лікарнею, бо судмедексперта немає, і мабуть, з’явиться, через два дні. Бажаючи якнайшвидше притулитися до своєї сестрички я відразу побігла  до головного лікаря Бесараба, і сказала, що мені потрібен зараз судмедексперт, який зробить ростин, і я хочу зараз, а не через два дні забрати свою сестричку, щоб поховати. У Бесараба затрусились руки, бо побачивши мене -  він зрозумів, що померла сестра журналістки, і що у Альбіни є родичі, які такої страшної помилки Гадяцьким лікарям  не пробачать ніколи у житті, тому тремтячим голосом відразу запевнив,  що за 10 хвилин розтин буде зроблений, і він знайде зараз судмедексперта.

Через пів години з’явився судмедексперт, зробив ростин, а за те, що просто приїхав, взяв із нашого родича 300 гривень, після чого віддав йому документ в якому написано «Навмисне самоотруєння не уточнених хімічних і отруйних речовин в будинку».

Такий висновок експерта шокував всю родину, бо усі знали, що Альбіна померла через те,  у неї дуже хворе від народження серце, що у швидкій зробили хибну ін’єкцію доки їхали до лікарні,  під ас транспортування поклали на лівий бік де знаходиться серце, не застосували кисневу подушку, довго утримували у комі у приймальному відділенні, через що вона  й потрапила до реанімації мертвою. Слідуючи з цього для нас відразу стало зрозумілим, що  лікарі вимушені були поставити діагноз «нависне самоотруєння», щоб уникнути відповідальності, і швидко закрити справу.

Після поховань, я попросила свого знайомого Олексія Пирогова «перекинути» свій комп’ютер і знайти приватну лабораторію де зроблять вірний аналіз. Поїхавши до Полтави до державної лабораторії - мені відмовили, і сказали, що я не маю права знати про те, що сталося. Потім, я поїхала до Харкова до інституту при якому є токсикологічна лабораторія  до якого відвезла рушник на який виблювала  рештки їжі моя сестра у «швидкій допомозі», і вони застосувавши всі реактиви, яких навіть у Полтаві немає, винесли мені  якусь таблицю і сказали, щоб шукали причину у іншому, і що  Альбіні, скоріше за все, у «швидкій допомозі»  вкололи не той препарат, який їй підходить.

Після цього, я подзвонила до Гадяцького судмедексперта і запитала, «Чому ваші аналізи не сходяться із аналізами Харківського інституту?» - на що він відповів - «Якщо чесно, то коли я зробив ростин то я нічого не побачив, а написав так, бо так мені сказав слідчий! » (запис із диктофона).

Однокласники коли почули про її смерть то відразу сказали, що вона завжди хотіла жити, і якби вона дізналася, «…що їй поставили діагноз «навмисне самоотруєння» - то померла ще б раз!..»

Днями моя колега по роботі із Новосанджар подзвонила і сказала, що у неї така ж ситуація. Її рідний брат пішов до своєї дівчини , а до неї прийшло ще три хлопці з якими через неї її брат побився. В наслідок бійки, хлопцю розбили голову та зламали ребра. Одне ребро наскрізь пробило легені. Продажні лікарі, замість вбивства установили ось таку причину смерті -  «отруєння спиртними напоями». 

У Лохвиці коли знімали із посади головного лікаря Охонченко Наталію Аскольдівну вона під час сварки із своїми лікарями -  заявила, що коли жінка після третіх пологів померла то причиною цього було те , що лікарі забули під час кесерового ростину пінцет в животі, в наслідок чого вона померла. А  після її смерті, за одну ніч,  підробили карточку в якій написали, що у неї хворе серце. На цьому зібранні я була особисто.

Хлопець який завжди сидів із Альбіною  за однією парто Олег Усенко із села Хітці він також помер. Його вбив через дівчину його товариш. Останній відкупився від міліції. Мати вбитого Олега поховавши вже двох своїх дітей, майже кожного дня ходить на могилу і живе лише заради своєї останньої доньки. І таких невигаданих історій мільйони на яких міліція заробляє гроші, а лікарі замітають свої сліди. 

Моя вина також є у тому, що ми втратили найгарнішу, найрозумнішу, найталановитішу в родині сестру. Мені потрібно було відразу повести її до  Києва, і зробити операцію. Також потрібно було частіше навідуватися у гості. Потрібно було повезти у цьому році на море, але я цього не зробила, бо я завжди зайнята роботою, політикою, і мало приділяю уваги своїй родині. Це потрібно визнати, бо це правда! Я могла багато чого зробити для неї але не зробила. Дуже прикро, що ми не вміємо цінувати, і шанувати людей доки не втратимо, а коли втрачаємо то готові віддати все.



Рідна сестра Альбіни  Ірма Крат

Категорія: Основні статті | Додав: AdminoV (24.09.2010)
Переглядів: 383 | Теги: Альбіна Крат
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]


Экспресс аудит  2010-2016 рік.