В неділю на ринку біля м’ясного кіоску слухаю розмову двох чоловіків, які з обуренням  читають  цифри  на цінниках.  Судячи з діалогу,  порося вигодовувати немає сенсу. –А ще скільки пополазиш біля нього, - каже один з них. Гною попотягаєш, - додає інший.   І тут згадалось, як  колись років з десять тому мої знайомі, яких оте свинство вже дістало, перейшли на теоретичне порося, яке згодом господар Толік почав називати віртуальним, бо дуже йому це вже слово сподобалось, коли почув від сина.  Восени родина викопувала картоплю і, як і більшість в селі їхала на базар за поросям. В цього разу господар заявив, що гроші за продану картоплю він жінці не дасть, щоб не витратила,  а зберігатиме їх в себе. Їх би вистачило на саму тваринку і трохи на дерть. Пройшов місяць, отримали зарплату. Сидять ввечері вдома і господар питає: «Що там дали нашому поросяті треба? Тобто, щоб ми для нього купували.?». Вирішують, що  оце б те молоко, що продали за цей час воно б випило на таку – то суму, буряк, що цього року спеціально  не купували, коштує стільки то. Відкладає дядько зекономлені гроші, ховає. Наступного місяця знов – дивись дерті треба було б купувати. Ще відклали. Навесні завжди буряка купували. –Почім зараз буряк? – гроші до схованки. Більш, ніж 11 місяців родина свиней не тримала. Тобто вже поросятко перетворилось в кабана.  Беруть вони ці гроші, наймають машину, їдуть до Сум на базар. Купують м’ясо, яке душа бажає. Навіть крові в баночку трилітрову  беруть та печінки. Свіжина – так свіжина! Приїздять додому, завантажують морозилку, частину в банки закатують. - А ви знаєте, так м’яса навіть більше получається - хвалиться господар. То тільки свиня заверещала, зразу всі до двору заглядають. Вгости кожного, налий, та ще й з собою м’ясця дай. Хоч сусіди  й не тримають свиней, а свіжини ж хочеться. Не дати по сусідські не можна. А так м'ясо куплене – зась!