Перед тим, як починати боротися із наркоманію, я вирішила довідатися звідки в нашому районі вона бере свій початок. Провівши бесіду із не однією залежною від наркотику  людиною, виявилося,що у переважній більшості, вперше з цікавості спробували покурити травички чи запустити по венам горе –отруту, саме у Веприцькому училищі. Як розповідає один із колишніх наркоманів Володимир Ж: «Ми навіть із своїм одногрупником у Веприцькому гуртожитку варили собі «ширку», викладачі про це не знали». Перепитавши двічі чи він говорить правду, Володимир тричі перехрестився, і це мене дійсно стривожило. Через місяць я попросила одного хлопця, який зараз навчається у цьому училищі довідатися усе, що на сьогодні там відбувається. Буквально через місяць Сергій Б., провівши журналістське розслідування приїхав до редакції ось із такими словами: «Ірмо Миколаївно, поїхали, я вам покажу де росте неподалік від училища три сотки коноплі. Там пасеться майже усе училище». Попередивши прокурора району про те, куди їду, я взяла відеокамеру і ми швидко попрямували до села. Дорогою Сергій розповів, що в училищі кожен другий учень курить конопляне зілля. Курять по двічі, або й тричі на день. Говорить, що за училищем знаходиться покинута хата де збирається систематично цілий гурт і вживає наркотики. Також повідомив про те, що у слабих духом хлопців старшокурсники відбирають стипендію. Часто влаштовують до крові бійки під вікнами самих викладачів, але вони ніколи не виходять, тому бої без правил інколи доходять і до лікарняного ліжка.  Днями  односельчанин зайшов у пізній час без дозволу у гуртожиток і відібрав у Сергія куртку, сказавши, що вона йому більше личить.

Прибувши до села я побачила, що хлопець не бреше, бо за тракторною бригадою дійсно стояла на пів скошена чималенька ділянка коноплі. Нарвавши букет зілля, я відразу попрямувала до училища, доки йшла до центрального входу запитувала у учнів, чи знають вони, що я тримаю у руках? Нажаль, відповідь була лише одна – «Звісно знаємо, це конопля!»

На робочому місці директора не було, тому довелося доволі напружену дискусію проводити  із його заступником. Звісно своєї вини у тому, що діти з їхнього училища повертаються до рідної домівки наркоманами, заступник не визнає, і не визнає ніколи, але про те, що з цього приводу потрібно, щось робити – погодився. Після цього за ініціативою заступника, ми відвідали сільського голову. Сільський голова пояснила, що вона нічого не знає із цього приводу, тому звинувачення в її адресу вважає безпідставними. Під час розмови, я довела сільського голову до відома про те, що на території їхньої сільської ради проживає один наркоторговець, який вільно заходить до училища і пропонує дітям для початку безкоштовно спробувати сильнодіючий наркотик.  На ці слова сільський голова знову відповіла, що вона навряд чи чимсь зможе допомогти.

Після цього, я відвідала голову Гадяцької адміністрації і розповіла про те, що відбувається в училищі. Уважно вислухавши  Володимир Миколайович Беседа терміново зв’язався із прокурором району і попрохав негайно розібратися з даного приводу.  Після цієї розмови, я відвезла прокурору району Василю Школьному горе-зілля та більш детальніше розповіла про цю справу.

Наступного дня, без попередження Володимир Беседа приїхав із особистою перевіркою до Веприцького училища. Обійшовши усі кімнати гуртожитку, та передивившись вміст кожної шафи Володимир Миколайович зробив для себе певні висновки.

Чим закінчиться ця справа,про яку надрукують у багатьох газетах України – поки що не відомо, але про те, що про це потрібно говорити у голос говорить наше із вами  безконтрольне майбутнє.