Про «приватизацію», нашого права на працю, кримськими «ефективними» скоробагатькми, на наших же сватівських глинах.

За певних обставин в наш непростий час безробіття, ми, саме як безробітні, потрапили працювати на Сватівський цегельний завод. По невідомих для нас причинах на підприємстві чомусь «хазяйнували» підозрілі ділки, а ще раніше завод був колективною власністю, потім чомусь опинився на балансі такого собі СТОВ «НЕВРОДИЛО», директором якого являється пані Хвалько Г.І.

Чому викликали підозри нові керманичі? Та тому, що не захотіли нас працевлаштувати законно, відкладаючи це на «потім». Зарплати, а скоріше подачки, видавалися нам як їм заманеться, при цьому треба було їм ще й сподобатися, так як видача грошей видавалася вибірково.

Сама організація ремонтних, монтажних та будівельних робіт нагадували принцип пісочниці в дитячому садку – сьогодні «ліпимо», завтра – розвалюємо. Хлам у вигляді різних «загогулин» після такої «технології» будівництва та монтажу обладнання, старанно вивозився у невідомому напрямку, і щоб ніхто не бачив! Ех, якби побачив таке «виробництво» справжній господар – власник, то напевно повідривав би горе – керівникам голови, а можливо, вибачте, ще деякі нижні органи…

За увесь період такої «роботи» не було сформованої жодної цеглинки, незважаючи на те, що працювати нам доводилось навіть у вихідні, та і сам завод фактично стоїть на якісній глині, і наша цегла колись по якості славилась на всю округу.

«Талановите» керівництво підприємством тепер же здійснювали «майстер цегельно – свиновідгодівельного виробництва» Козиренко В.І. та «старший інженер по цеглі» Коліновський М.М., і це при тому, що завод як і раніш залишався на балансі того ж таки СТОВ «НЕВРОДИЛО», директором якого являється все та ж пані Хвалько Г.І., адже він підвідомчий саме їй. То чому ж підприємством «правлять» зовсім сторонні особи?.. Мабуть це питання ми задамо центральним правоохоронним органам, бо місцеві правоохоронці, як заявляє пані Хвалько, знаходяться в неї «у жмені». (за певних обставин справжня назва заводу та прізвища  головних героїв частково змінені).

Цілком зрозуміло, що дехто з нас ще раніш «заходився» відстоювати свої законні права, на що пані Хвалько, вже як «отаманша», заявила, що «таких треба до стінки ставити!». Адже їй та її кримським покровителям мабуть потрібні тільки кріпаки та бомжі, які мабуть заслуговують за свою роботу не зарплату грошима, а можливо лише рибну баланду – юшку з річки Грунь, яка протікає поряд…

Тим же, хто робив спроби добитися справедливої належної оплати праці, було суворо заявлено, що після звільнення вони вже ніколи не будуть прийняті на підприємство! Отак! Таким чином, наше право на працю, до речі, гарантоване Конституцією України, виявилося нахабно «приватизованим»! Оце до цього ми докотилися в нашій незалежній Україні!

І, що, цікаво та дивно – не дивлячись на таке відкрито нахабне до нас ставлення, «керманичами» та директрисою проводилась на підприємстві ще й передвиборна агітація за кандидатів в Президенти України Тігіпка та Ющенка. Невже й вони у неї «в жмені»?!.. Як би до цього поставилися самі Тігіпко та Ющенко? Мабуть ми надішлемо відповідне звернення як їм, так і іншим кандидатам в Президенти України, так як ми твердо намірені вже колективно відстоювати свої законні права. Тим більше, що «скоротили» нас теж доволі своєрідно – без попередження, просто повідомили: «Ви скорочені, ідіть по домах», без виплат, з боргами по зарплаті, без постановки на облік в районний центр зайнятості, що є грубим порушенням самої процедури скорочення, та і загалом законодавства.

А нашим керманичам ми хотіли б порадити налагодити виробництво на цегельному заводі глиняних коників – свистунців та зайнятись відгодівлею поросят – «негренят» в’єтнамської породи, адже двоє у вас уже є, якщо немає тями налагодити виробництво цегли, але це все без нас…

Колишні працівник та співвласники цегельного заводу, а в майбутньому мабуть «коникоробно-свинопасного заводу» при таких як ви керманичах

 (Далі підписи колишніх працівників)